Професор департаменту політичних наук Приштинського університету, доктор філософії, запрошений професор низки європейських та американських університетів Афрім Хоті в інтерв’ю УНІАН розповів про бачення війни в Україні на Балканах, як вона впливає на європейські країни, чи може ця війна змінити міжнародні інституції, та чи вплине на майбутнє колективної безпеки.

Пане Афріме, як війна, яку Росія веде в Україні, сприймається на Балканах?

На Балканах по-різному сприймають війну між Росією та Україною. Всі жителі балканських країн, крім сербів, на боці західних держав і підтримують Україну. Війну вони сприймають як якийсь маразм, дуже нерозумний вчинок Володимира Путіна, який вирішив зробити Україну жертвою, механізмом боротьби із Заходом. Це не вперше, тому що Балкани пережили щось подібне два десятиліття тому, коли Росія теж була причетна до війни в Косово.

Тож Балкани зараз розділені: це люди і країни, які підтримують українців і західну демократію, вони складають десь 79% від загальної кількості населення Балкан, та Республіка Сербія, яка все ще тримається союзу з Росією. Але я не говорю про всіх сербів, тому що є серби, орієнтовані на Захід, які вважають війну неправильною. З моєї точки зору, 99% західно-орієнтованих сербів підтримують Україну, хоча режим в їхній країні повністю орієнтований на Росію.

Війна в Україні безпосередньо впливає на життя в Косово?

Лише опосередковано. Я вбачаю в деяких подіях, які відбуваються на Балканах, наслідки війни в Україні. Особливо це стосується двох країн — Косово й Боснії та Герцеговини. 

Свого часу ці країни перебували під сербським впливом, і через Сербію на них теж впливала Росія. Зараз, коли Росія хоче розширити свої території, то намагається змістити фокус з подій в Україні й перемістити його на інші країни. Тому просто вдається до провокацій, нагнітання обстановки. Наприклад, в північній частині Косово, в Митровіці, на кордоні з Республікою Сербія, час від часу трапляються провокації та спостерігається напружена ситуація. З сербського боку звучать голосні заяви, армія приводиться в повну бойову готовність, трапляються сутички і так далі.

Чи можна в загостренні відносин між Косово та Сербією вбачати намагання створити ще одну точку напруження в Європі? І чи реальним є збройний конфлікт?

Остання напруга між Косово і Сербією супроводжувалася зведенням справжніх барикад і перекриттям доріг. За інформацією силовиків, на барикадах були люди, готові розпочати війну. Однак, я вважаю, що цього не відбудеться, підстав для цього немає. Основний аргумент – присутність НАТО в Косово. Ані Росія, ані будь-яка інша країна не сунуться на Балкани з військовою операцією, адже доведеться воювати з НАТО. Тож ми можемо говорити про напругу, провокації, гарячий конфлікт, але не відкриту війну.

Офіційно посадові особи Косова, зокрема міністр внутрішніх справ, вже заявляли, що саме Росія намагається створити ще одну точку напруження в Європі, і в такий спосіб відвернути увагу від України. Як вважаєте, це правда?

Так, я думаю, це правда. Для всіх зараз є важливим закінчення війни між Україною та Росією. Також це важливо для Балкан. Завершення цього військового конфлікту вплине на балканські країни. Якщо Україна вийде переможцем (я впевнений, що Україна переможе), то на Балканах точно буде стабільність і консолідація. Адже це буде знаком для Сербії, що вона повинна дотримуватися реальності: не розвивати свої амбіції, а рухатися у європейському напрямку, й одним з варіантів її подальшого розвитку стане вестернізація країни. Сербія хоче бути членом Європейського Союзу, вона отримує фінансування від ЄС, але водночас стратегічно співпрацює з Росією.

Сама Росія, станом на сьогодні, продовжує провокувати й не відмовляється від намірів впливати на Балканах. Вони побудували центр поблизу міста Ніш в Сербії. Цей центр функціонує як гуманітарна місія – ніби Росія допомагає Сербії в гуманітарних цілях. Але ніхто не знає, про яку саме підтримку йдеться. Адже є повідомлення ніби там є зброя, агенти та багато іншого персоналу. Остання напруга на косово-сербському кордоні керувалася з цього центру. Тобто, це дуже нагадує діяльність військового центру, який координує, контролює Росія, впливаючи на ситуацію на Балканах. 

Професор пояснив, чому Сербія демонструє прихильність до Росії / фото ua.depositphotos.com

Як ви вже сказали, Косово – на стороні українців, а сусідня Сербія демонструє прихильність до Росії. Чому так відбувається?

Це питання концепції державного розвитку. Косово – це західна концепція, вона пов’язана з демократією, західноєвропейськими цінностями, нормами права і способом життя загалом. Політичні інститути тут дуже молоді та побудовані на кшталт західних.

Сербія з цієї точки зору кардинально інша, в них історично була справжня диктатура. І концепція Сербії, в основному, базувалася на диктатурі, а також координувалася з Москви. Коли ми говоримо про Сербію, ми одразу уявляємо собі Росію. І тепер їм потрібно зробити вибір: ви продовжуєте мати справу з ЄС чи залишаєтеся з Росією?

Громадська думка залежить від керівництва. Я очікую, що колись верхівку сербського політичного істеблішменту очолить людина, орієнтована на Захід. Якщо Сербія піде до західних країн, вона втратить підтримку Росії, і Косово має шанси стати членом ООН…

Іноді говорять, що конфлікт між Косово та Сербією полягає в різному розуміння свободи. Чи так це насправді?

Так, я згоден. Зазвичай я говорю про це зі студентами. Деякі поняття, такі як свобода, права людини, демократія, верховенство права, загальнолюдські цінності сприймаються Росією зовсім інакше, ніж західними країни. У цьому сенсі Сербія теж пояснює свободу зовсім інакше. Концепція суверенітету в Сербії абсолютно інша. Західні країни живуть з глибокими ліберальними цінностями. Коли я запитую вас: хто ви? — Я поважаю ваше рішення, хто ви. Сербське бачення інше – «ви повинні поважати моє бажання, і маєте думати так, як я хочу».

Косовари говорять, що дуже добре розуміють українців, адже самі пережили війну 23 роки тому. Чи варто проводити паралелі між цими подіями?

Головна паралель – сама війна. Як відомо, не тільки Росія не визнає незалежність України, але й Сербія заперечує існування Косово як держави. Але, як на мене, це дві різні ситуації. Україна – це дещо інша історія, ніж Косово, але у нас один і той же ворог та концепція майбутнього розвитку. 

Якщо у нашому сприйнятті тривалий час українці та росіяни були ніби «братніми націями» через близькість мов і православну віру (до речі, схожа ситуація була в Боснії та Герцеговині, адже сербська і боснійська мови є подібними), то серби і косовари такими ніколи не були. 

Ми намагалися побудувати свою державу, а вони увесь час блокували цей процес, усіляко перешкоджали. Натомість Україна – член ООН, суверенна країна. І ось одного ранку росіяни бомблять українців у їхніх домівках та починають повномасштабне вторгнення…

Україна та Косово є західно-орієнтованими країнами. Війна глобально змінила ставлення до України, тому зараз у Косово не знайдеш людини, яка б не захоплювалася Україною та українцями.

Афрім Хоті переконаний, що пропаганда розрахована на внутрішнього споживача / фото зі сторінки Афріма Хоті в Facebook

Під час воєн, конфліктів вагому роль виконує пропаганда. Під час війни в Україні має місце російська пропаганда. В Косово – сербська. Як їй протидіяти? Чи є готові рецепти?

Ми намагаємося протистояти сербській пропаганді, але, з моєї точки зору, кейс Косова не є дуже успішним. Ми маємо «маленьку» дипломатію, недостатню кількість дипломатів у країнах, які визнали Косово. Але водночас ми «щасливчики», бо в Косово представлені місії та організації впливових держав таких, як Німеччина, Франція, Великобританія, США тощо. Їхні представники мають всю необхідну для них інформацію. 

Ще я переконаний, що пропаганда розрахована на внутрішнього споживача. Тому в сербську чи російську пропаганду вірять хіба що в Росії, Сербії, можливо, Білорусі. Але не в європейських, західних країнах. Просто вони мають доступ до правдивої і достовірної інформації. 

Багато сказано і вже написано про військові злочини під час війни в Косово, країнах, що були частиною колишньої Югославії. Як відбувається притягнення до відповідальності винних у військових злочинах? Яку частину військових злочинців реально покарати?

Військові злочини взагалі мають бути покарані. Теоретично це твердження ні в кого не викликає сумнівів. Але практика є дещо іншою. 

У Косово військові злочини вчинялися двома шляхами. Перший – це злочини сербської влади, яка організувала війну, починаючи від Мілошевича (Слободан Мілошевич, – колишній президент Сербії – УНІАН), військово-політичної машини, і другий – це дії поліції, військових, які здійснювали вбивства, насильство щодо мирних жителів. 

Тож після війни почалися випадки помсти виконавцям, виник такий собі неорганізований рух. До нього не мали стосунку ані Армія визволення Косова, ані косовська влада. Це були покарання, які люди вчиняли з помсти: хтось втратив родину на війні, хтось особисто постраждав, але запам’ятав своїх кривдників. Це були індивідуальні дії, і це карається як кримінальні злочини. 

Після завершення війни Сербія також оголосила про готовність у судовому порядку притягувати до відповідальності винних за скоєння військових злочинів, але водночас вони хотіли покарати деяких людей з Армії визволення Косова. Своєю чергою, Косово готове притягувати до відповідальності людей зі своєї армії, якщо дійсно є докази їхньої причетності до військових злочинів…

Першим був трибунал Гааги, і там, між іншим, багатьох людей відправляли додому, оскільки щодо них не було доказів і вони не були визнані винними. Другий суд у нас організувала місія ООН у Косово. Чимало осіб з командирів Армії визволення Косова було засуджено, адже проти них були докази. До речі, пропаганда розповідала про фантастичні звинувачення, наприклад, ніби людей викрадали, вбивали і їхні органи забирали для трансплантації…

До сьогодні у судах Гааги перебувають справи екс-президента, екс-спікера парламенту та деяких керівників Армії визволення Косово. Їх підозрюють у злочинах, але, з моєї точки зору, у їхніх справах хочуть криміналізувати ідею створення незалежної держави. Це були люди, які пропагували та відстоювали незалежність Косова, і сербська влада вважає їх відповідальними за військові злочини.

Варто згадати, що в часи війни я був студентом університету в Приштині, і ми не могли скоювати військові злочини, у нас не було можливостей, у нас не було армії. Ми лише захищали свої домівки та свої родини. Я не нападав ні на кого, тоді я прагнув просто вижити…

Звісно, після завершення війни Україні необхідно пройти свій шлях: організувати трибунал міжнародної спільноти і покарати військові злочини.

Упродовж існування путінського режиму Росія є й надалі залишатиметься ізольованою державою / фото REUTERS

Які наслідки матиме нинішня війна для України, Росії, європейських країн?

Україна – жертва у цій війні, українці страждають через це, і так триватиме до її завершення. Я вірю, що відбудеться остаточний відрив вашої країни від Росії – раз і назавжди. За інформацією із наявних джерел, мають бути позитивні зрушення для України, насамперед, через інвестиції у відновлення країни. Я вважаю, що західні країни відчувають свою вину й відповідальність за те, що відбувається, і це виражається у наданій зброї, гуманітарній допомозі. Відновлення буде успішним шляхом розвитку України.

Завершення війни матиме, звісно, наслідки і для Росії. Варто думати про виплату репарацій, як упродовж багатьох років виплачувала Німеччина країнам і людям, постраждалим від нацизму під час Другої світової війни. 

Упродовж існування путінського режиму Росія є й надалі залишатиметься ізольованою державою. Я не бачу перспектив відновлення її відносин з цивілізованим світом, доки Путін лишатиметься при владі. І потім ми маємо говорити про пост-путінізм – якою Росія буде після диктатора. Тут важливим є питання, хто стане його наступником? 

Є якась доля ймовірності, що прийде свідомий лідер, який зможе взяти відповідальність за все скоєне Путіним. А якщо Росія продовжуватиме свою агресивну політику і матиме лідера, схожого на Путіна, я боюся, що це обернеться для цієї країни тільки негативними наслідками.

Позиція країн Європи ніби визначена, але часом складається враження, що європейські країни перебували «уві сні», адже вони мали економічні відносини з Росією, а від їхніх лідерів можна було почути, що Росія хороша. Ці очікування спостерігалися ще за часів Михайла Горбачова: західні країни давали йому гроші й очікували повороту до демократії, вільної торгівлі, відкритого ринку. Він брав гроші, але зберігав соціалізм. Коли це стало зрозумілим, то європейські демократії зупинили інвестування. Наразі ми маємо вже другу історію – цього разу з божевільним Путіним, який пов’язаний з багатьма війнами. 

Позиція європейських країн теж матиме наслідки, але спершу в Україні має завершитися війна. На мою думку, після цього має посилитися європейська інтеграція не тільки України, а й Молдови, Грузії. А ще активно реалізовуватися політика щодо зменшення залежності від споживання природних ресурсів, насамперед російського газу. Як на мене, після війни для України мають паралельно розпочатися процеси інтеграції до ЄС і НАТО, що особливо важливо з точки зору безпеки. 

Пане Афріме, як ви вважаєте, чи зміниться роль міжнародних інституцій щодо гарантій безпеки? 

Так, після війни може змінитися, але не зараз. Це занадто складно, але ми всі матимемо шанс на зміну архітектури безпеки, якщо не світової, то принаймні європейської. Країни Європи першочергово мають гарантувати захист повітряного простору України. Як говорив президент Зеленський: нічого не робіть на землі, але захистіть небо. Однак захист неба в умовах війни означатиме безпосереднє втручання, і воно наразі неможливе. Але зміни мають відбутися у подальшому включенні України до західної безпекової «парасольки» та вступу до НАТО. 

У цьому й полягатиме зміна безпекової ситуації в Європі. Ми бачимо: Росія – божевільна, Путін – божевільний, однак вони не стануть нападати на країну, що входить до складу НАТО. Вони розуміють безпекову доктрину блоку і те, що НАТО захищатиме країни, які перебувають у його складі.

З ООН інша історія. Як на мене, після цієї війни має настати момент змін і в цій організації. Існують певні дискусії щодо зміни діяльності ООН, яка виглядає занадто великою та повільною, застарілою організацією. Тому війна має надати поштовх до подальших змін. Інакше організація не має сенсу. Вона має дбати про мир, стабільність та права людини, дотримання принципів, визначених її статутом, натомість ми маємо протилежну картину — після вторгнення на територію суверенної країни, яка входить до засновниць ООН, агресор представлений в Раді безпеки ООН. Тому назріла необхідність змін у міжнародних інституціях.

Професор каже про необхідність зміни системи колективної безпеки і посилення кордонів / фото зі сторінки Афріма Хоті в Facebook

Як стримувати агресорів і не допустити наступних воєн у майбутньому?

Це дуже складно. Ідея вчасного попередження агресора – не нова, певні спроби ми знайдемо і в попередні століття. Наприклад, можна згадати про пакт Келлога-Бріана, підписаний держсекретарем США та міністром закордонних справ Франції у 1928 році. Його суть передбачала зупинення війни: пропонувалося країнам сідати за стіл переговорів і вирішувати проблемні питання шляхом пошуку компромісних рішень. 

Та війни в світі продовжилися. Наміри вести війну вимагають від країни значної сили. А обставини сьогодення ще й все ускладнюють, якщо агресор має ядерну зброю. Тому спиняти вчасно – складно. 

Що ми маємо? Як на мене, необхідність зміни системи колективної безпеки і посилення кордонів. В глобальному сенсі я бачу вихід у регіональному посиленні НАТО. 

Приміром, Косово, яке теж має агресивного сусіда, прагне бути в Європейському Союзі, набути членства в Раді Європи, але, як на мене, більш важливим є саме членство у НАТО. Ми не маємо можливості послати танки чи літаки, але можемо підготувати сотню військових, згідно зі стратегією НАТО. І це буде наш внесок. Інтеграція до НАТО важлива, оскільки це гарантії безпеки. Якщо Україна стане членом НАТО, така війна буде неможливою.

Косово підтримує Україну й українців, але до цього часу офіційно Україна не визнала незалежність республіки. Чи є такі перспективи в майбутньому?

Ймовірно, Україна не визнала Косово через регіональні історії в Донецьку та Луганську, окупацію Криму, де був проведений ілюзорний референдум. З початком війни ці причини зникли. Порівнювати ЛНР/ДНР із Косово – це використовувати наративи російської чи сербської пропаганди. 

Навіть без визнання Косово має перспективи членства у ЄС та ООН. І ці факти стануть основою визнання нашої держави міжнародною спільнотою (на сьогодні Косово визнають 22 із 27 членів ЄС і загалом 97 країн у світі). Ми дякуємо всім, хто вже це зробив. А якщо хтось ще ні, то ми ж не припиняємо існувати! Ви можете не визнавати нас, але не можете чинити перешкоди нашому розвитку й зростанню як нової незалежної держави. 

Мене як професора запрошують викладати до університету в Румунії, вони визнають, що я з Косова, надають мені дозвіл на в’їзд на територію їхньої країни, але Косово вони не визнають. Чому? Складно зрозуміти. 

Або ще один приклад: команда Косова з футболу грає у міжнародних матчах. Коли матч транслюють по телевізору, то, наприклад, Іспанію пишуть великими літерами, а Косово – маленькими. Поки що так, але я вірю, що ситуація кардинально зміниться…

І Україна, і Косово належать до західного концепту, ми маємо схожий шлях розвитку й однакові цінності. У майбутньому я сподіваюся на визнання Україною Косова і встановлення дипломатичних відносин на рівні держав. Але поки що Україна у війні і потребує всебічної допомоги та підтримки, до чого долучається і народ Косова.

Ірина Синельник

Понравилась новость? Поделитесь ею с с вашии друзъями!: