Коли сім’я залишається вдома на карантині і більше часу проводить разом, назовні можуть вилізти проблеми, які раніше ніхто не помічав. Відома дитяча психологиня Світлана Ройз розповіла у розмові з телеведучою Марією Єфросиніною, як сім’ї пережити нові виклики, як пояснювати карантин дітям, що робити з підлітками, і чому важливо чітко поділити обов’язки і виділяти час на себе.

LIGA.net записала основні думки експертки.

Перші півтора-два тижні йде адаптація до нового режиму в карантині. Важливо дати собі можливість не бути ідеальною мамою чи татом. Якщо прямо зараз ви щось не встигаєте, є загострення в стосунках, діти гірше поводяться — це кризовий період адаптації, почекайте. Діти можуть так реагувати через тривогу. Плюс обмежена рухомість, для дітей це нетипово. Вони будуть видихати це все в нас. Якщо нам не вистачає терпіння — ми просто люди. Нагадуйте собі про це.

Дітям обов’язково треба пояснювати, що їх чекають зміни в житті на кілька тижнів. Дитина відчуває тривогу батьків і буде на це реагувати. Може не ставити прямо запитання, але поведінка зміниться. Дітям важливо пояснювати, чому вони перестали спілкуватися зі своїми друзями, однокласниками, одногрупниками. 

Ми говорили з донькою про те, що зараз в багатьох країнах захворіли люди. Необов’язково, що захворіємо ми чи наші близькі. Зараз багато дорослих роблять все для того, щоб зупинити вірус. Лікарі по всьому світу шукають вакцину. Я впевнена, що про нас подбають. Давай подумаємо, що в наших силах зробити.

Читайте також — Пережити карантин і не перетворити роботу з дому в муку. Поради психолога

Коли сім’я на карантині, важливо розуміти, що це — не відпустка. Навантаження збільшується, бо це обмеження. Потрібно поговорити окремо від дітей, як зараз поділити відповідальність, як спланувати сімейний бюджет, які наші дії, якщо хтось захворіє. Як ми купуємо продукти і ділимо час.

Дітям треба дати можливість відпочити, відреагувати на свою тривогу і посумувати. Якщо ми починаємо розважати дитину, позбавляємо її своєї енергії і насолоди від власних дій. Коли моя донька каже: «Мамо, мені нудно», я не дозволяю їй брати до рук планшет або телефон. Кажу: «Понудьгуй кілька хвилин, потім прийде ідея в голову». 

Якщо ми постійно стаємо аніматорами для дітей, ми позбавляємо їх власної мотивації. Є різниця між «сумно» і «нудно». Якщо дитина скаже, що їй сумно, я почну з’ясовувати, в чому причина. Якщо «нудно», це означає, що дитина втрачає контакт зі своєю енергією, і мені не треба вкладати туди свій вдих. Вона сама має це зробити.

Те, з чим ми зараз зіштовхнулися, називається соціальною депривацією, коли ми втрачаємо контакти. Це особливо важливо для підлітків. Те, що не можемо мати живий контакт з іншими людьми, нас обеззброює, і важливо залишати за дітьми хоча б якийсь контакт, хоча б соцмережі. Якщо нас лякає час, який діти зараз на це витрачають, може, спробувати влаштувати їм конференції по відеозв’язку, щоб вони хоча б один одного бачили.

Читайте також — Карантин загнав всіх на «удаленку». Як правильно налагодити процес роботи

Підлітків ми питаємо, скільки часу їм потрібно на перебування в Telegram, Instagram. На «це моє життя, мій простір» та інші обурення підлітка відповідаємо, що до певного віку ми відповідаємо за твоє здоров’я, і зараз у нас режим карантину. Він стосується всіх. Давайте встановимо правила так, щоб і тобі комфортно, і щоб я була спокійна за твою безпеку.

Не треба соромитись казати дітям, що родині потрібна їхня допомога. Наприклад, моя донька відповідає за миття рук.

В сім’ї важливо напрацьовувати ритуали, щоб було відчуття «ми банда, ми впораємося!». Можна влаштувати сімейну раду. Одній з сімей я запропонувала прописати правила, за якими ми тепер живемо. Наприклад, обов’язки кожного члена родини, навіть кота. Ми цій сім’ї написали, що завдання кота, — ходити, м’явкати та покращувати настрій. Ми приймаємо ідеї від маленьких дітей і робимо це в жартівливій формі. Це знімає навантаження з мам. 

В одній з сімей — це екстремальний спосіб, не всім підходить — ми вводили штрафи. Разом з дітьми придумали систему штрафів, яка буде за те, що діти б’ють один одного. І батьки, в тому числі. Дитина не може навчитися тому, чого не бачить у нас. Якщо ми просимо дитину робити зарядку, маємо робити теж. Якщо просимо дитину вчитися, маємо сісти поруч читати книжку чи показати, як ми працюємо за комп’ютером, а не бавимось в ігри.

Читайте також — Карантин: що робити роботодавцю

Я працююча мама в маленькій квартирі. Щоб ми могли швидко адаптуватися, я можу одягати робочі тапочки, а потім — домашні. Коли треба попрацювати, можу одягнути піджак. Це маленькі ритуали переходу. Коли мені треба зосередитися, кажу: «Я в хатці». Можу будильник поставити, скільки часу мене нема. Можна намалювати лінію, хоч крейдою.

Якщо ми відчуваємо, що крадемо цей час в родини, діти будуть це відчувати і порушувати наші кордони під час роботи. Тому малюємо коло, розбите на сектори. Коло — це ваш час впродовж дня. Один сектор — «я мама», для часу з дітьми, другий — для часу у парі, потім — домашні справи, і так далі. Обов’язково має бути зона «для себе». Якщо не будемо брати для себе хоч п’ять хвилин, не впораємось.

Ці сектори можемо малювати разом з дітьми і визначати, що має бути в кожному секторі. Там має бути «потупити, нічого не робити», обов’язково, це дозволяє видихнути. В нашої нервової системи є певний ліміт на спілкування, інтелектуальну діяльність. В секторах дитини обов’язково має бути зона навчання і фізичних навантажень, і зона спілкування. Побудьте психологом в своїй родині і стежте, яким зонам зараз треба приділяти більше уваги. 

Коли ми довше разом, це завжди веде або до зміцнення, або до загострення стосунків. Ця криза винесе назовні наші слабкі місця і в сім’ї, і в стосунках з дітьми. Це можливість придивитися один до одного, синхронізуватися за цінностями, і, можливо, стати ближчими.

Присоединяйтесь к Instagram Liga.net — здесь только то, о чем вы не можете не знать

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.